Наш засновник

Один із найвидатніших китайських буддійських майстрів двадцятого століття, Преподобний Майстер Сюань Хуа (Сюаньхуа, 1918-1995) був монашим реформатором і першим китайським майстром, який викладав буддизм великій кількості західних людей. Протягом своєї довгої кар'єри він наголошував на першорядності монашої традиції, суттєвій ролі ціннісної освіти, потребі буддистів ґрунтуватися на традиційній духовній практиці та автентичних писаннях, а також на важливості поваги та розуміння між релігіями.

Щоб досягти цих цілей, він зосередився на роз'ясненні основних принципів початкових вчень Будди, на створенні належно висвяченої монашої спільноти, на організації та підтримці перекладу Буддійського Канону англійською та іншими мовами, а також на створенні шкіл, програм релігійного навчання та програм академічних досліджень і викладання.

Народившись у 1918 році в селянській родині в маленькому селі на південь від Харбіна, у північно-східному Китаї, Преподобний Майстер був наймолодшим із восьми дітей. Прізвище його батька було Бай, а дівоче прізвище матері — Ху. Його мати була вегетаріанкою і все своє життя дотримувалася практики повторення імені Будди Амітабхи. Коли Преподобний Майстер формально став буддистом, у середині підліткового віку, йому було дано ім'я Дхарми Анці («Мир і Співчуття»), а після того, як він став ченцем, він також був відомий як То Лунь (Дулунь — «Визволитель від Колеса Перероджень»). При даруванні печатки Дхарми лінії Чань Вейян (також вимовляється Гуйян) Старійший Чань-Майстер Сюйюнь (1840-1959) дарував йому ім'я передачі Дхарми Сюань Хуа (Сюаньхуа — «Проголошувати і Перетворювати»).

Коли Преподобний Майстер був дитиною, він слідував прикладу матері, їв лише вегетаріанську їжу та повторював ім'я Будди. Коли йому було одинадцять років, побачивши мертве немовля, що лежало на землі, він прокинувся до фундаментального значення народження та смерті та непостійності всіх явищ. Потім він вирішив стати ченцем і практикувати на Буддійському Шляху, але поступився проханню матері не робити цього до її смерті. Коли йому було дванадцять, він отримав дозвіл батьків багато подорожувати в пошуках справжнього духовного вчителя.

У п'ятнадцять років Преподобний Майстер вперше пішов до школи, а в шістнадцять почав читати лекції про Буддійські Сутри, щоб допомогти своїм односельцям, які були неписьменними, але хотіли дізнатися про вчення Будди. Він був не лише старанним і зосередженим, але володів фотографічною пам'яттю, і тому зміг запам'ятати Чотири Книги та П'ять Класиків конфуціанської традиції. Він також вивчав традиційну китайську медицину, астрологію, ворожіння, фізіогноміку та писання великих релігій. Коли йому було сімнадцять, він заснував безкоштовну школу, в якій, як єдиний вчитель, навчав близько тридцяти бідних дітей і дорослих.

У вісімнадцять років, після лише двох з половиною років навчання, він залишив школу, щоб доглядати за невиліковно хворою матір'ю. Йому було дев'ятнадцять, коли вона померла, і протягом трьох років він вшановував її пам'ять, сидячи в медитації біля її могили в хижі, зробленій із стебел сорго.

У цей період синівської скорботи біля могили, читаючи Лотосову Сутру, Майстер пережив глибоке пробудження. Згодом, сидячи в глибокій медитації, він побачив видіння Шостого Патріарха Чань-буддизму Хуененга (638–713 н.е.), який прийшов відвідати його і дав йому місію принести Буддадхарму в західний світ.

Наприкінці періоду скорботи Преподобний Майстер взяв своїм учителем Чань-буддійського Майстра Чанчжи та вступив до Монастиря Трьох Умов як монах-новачок. Чань-Майстер Чанчжи згодом заповів йому Дхарму лінії Чань Цзіньдін Пілу. Протягом цього часу Майстер присвятив себе не лише медитації, але й вивченню буддійської писемної традиції та оволодінню всіма основними школами китайського буддизму.

Після періоду самітницької медитації в горах Чанбай, Майстер у 1946 році почав довгу подорож на південь Китаю. У 1947 році він отримав повне висвячення як монах на буддійській священній горі Путошань. У 1948 році, після понад двох тисяч миль подорожі, Майстер прибув до Монастиря Наньхуа та вклонився Чань-Майстру Сюйюню (1840-1959), найбільш шанованому просвітленому майстру Китаю. Від нього Майстер отримав сертифікацію «печатки розуму», що підтверджувала його пробудження, а пізніше більш формальну передачу Дхарми лінії Вейян школи Чань.

У 1949 році Майстер залишив Китай і вирушив до Гонконгу. Там він навчав медитації, читав лекції про Буддійські Сутри та спонсорував їх друк. Він також замовив створення зображень Будд і Бодхісаттв та допомагав монашим біженцям з материкового Китаю.

У ці роки в Гонконзі він також побудував Монастир Західного Саду Блаженства (Сі Ле Юань), заснував Буддійський Лекторій (Фоцзяо Цзянтан) та перебудував і відремонтував Монастир Процвітаючого Співчуття (Ци Сін Си), створивши міцну спільноту практикуючих.

У 1962 році він подорожував до Сполучених Штатів на запрошення своїх гонконгських учнів, які тоді жили в районі затоки Сан-Франциско, і почав читати лекції в Буддійському Лекторії Сан-Франциско (Саньфаньши Фоцзяо Цзянтан), який раніше був створений як філія Гонконгського Буддійського Лекторію. Оскільки спільнота в Буддійському Лекторії Сан-Франциско зростала, як за розміром, так і за різноманітністю, назву установи було змінено на Китайсько-американську буддійську асоціацію.

У 1970 році Преподобний Майстер переїхав з Чайна-тауну до новозаснованого Монастиря Золотої Гори (Цзіньшань Си), розташованого в районі Мішн у Сан-Франциско. У 1975 році Майстер заснував перший філійний монастир організації — Храм Золотого Колеса (Цзіньлунь Си) у Лос-Анджелесі; а в 1976 році він також заснував нову штаб-квартиру — Місто Десяти Тисяч Будд (Вань Фо Чен) в Юкії, Каліфорнія. Потім у 1984 році назву організації було змінено з Китайсько-американської буддійської асоціації на Буддійську асоціацію Царства Дхарми.

Влітку 1968 року Майстер розпочав інтенсивне навчання групи американців, більшість із яких були студентами університетів. У 1969 році він здивував монашу спільноту Тайваню, відправивши туди для повного висвячення двох американських жінок і трьох американських чоловіків, яких він висвятив як новачків. Вони були першими американцями того періоду, які стали повністю висвяченими буддійськими ченцями та черницями.

У наступні роки Преподобний Майстер навчав і керував висвяченням сотень людей, як азіатів, так і західних людей, які приїжджали до Каліфорнії з усіх частин світу, щоб навчатися в нього. Ці монаші учні тепер викладають у двадцяти трьох храмах, монастирях і монастирських спільнотах, які Преподобний Майстер та його учні заснували в США, Канаді, Австралії та кількох азіатських країнах.

Преподобний Майстер був рішуче налаштований передати Заходу правильні вчення буддизму і категорично відкидав те, що він вважав корумпованими практиками, які поширилися в Китаї. Він направляв своїх учнів у розрізненні справжніх, заснованих на писаннях практик, які були корисними та відповідали здоровому глузду, на відміну від ритуальних забобонів, які були нездоровими культурними нашаруваннями.

Серед багатьох реформ у монашій практиці, які він запровадив, було його наполягання на тому, щоб його монаші учні дотримувалися давньої практики носіння монашого одягу або поясу заповідей (кашая) як знаку членства в монашій Сангсі. Він сам дотримувався і вимагав від своїх монаших учнів дотримуватися заборони їсти після полудня. Він вважав вегетаріанську дієту надзвичайно важливою. Він заохочував своїх учнів серед Сангхи приєднуватися до нього у дотриманні корисних аскетичних практик Будди — їсти лише одну їжу на день і ніколи не лежати. Від своїх монаших учнів він очікував суворої чистоти, і заохочував своїх учнів-мирян дотримуватися п'яти заповідей буддійських мирян.

Хоча він добре розумів англійську і говорив нею, коли це було необхідно, Майстер майже завжди читав лекції китайською. Його метою було заохочувати своїх західних учнів вивчати китайську, а китайських учнів — англійську, щоб разом вони могли допомогти здійснити його бажання перекласти Буддійський Канон іншими мовами. Досі засноване ним Буддійське Товариство Перекладу Текстів опублікувало понад сто томів перекладів, включаючи кілька великих Махаяна-сутр із коментарями Майстра.

Як педагог, Преподобний Майстер був невтомним. У Місті Десяти Тисяч Будд він заснував формальні навчальні програми для монашества та мирян, початкові та середні школи для хлопчиків і дівчаток та Буддійський Університет Царства Дхарми. З 1968 до початку 1990-х він сам читав лекції про Сутри щонайменше раз на день і багато подорожував з лекційними турами. Відповідаючи на прохання буддистів з усього світу, Преподобний Майстер очолював делегації до Гонконгу, Тайваню, Індії, Південно-Східної Азії та Європи для поширення Дхарми. Він також подорожував до Бірми, Таїланду, Малайзії, Австралії та Південної Америки.

Преподобний Майстер був піонером у побудові мостів між різними буддійськими спільнотами. Бажаючи загоїти давній розкол між буддизмом Махаяни та буддизмом Тхеравади, він запросив визначних ченців Тхеравади до Міста Десяти Тисяч Будд, щоб розділити обов'язки повного висвячення та передачі монаших заповідей, які спільні для обох традицій.

Він також наполягав на міжрелігійній повазі та активно сприяв міжрелігійному діалогу. Він наголошував на спільних рисах релігійних традицій, передусім на їхньому акценті на правильній і співчутливій поведінці. У 1976 році разом зі своїм другом Полом Кардиналом Юбінем, який був архієпископом Нанкіна і канцлером католицького Університету Фужень на Тайвані, він склав плани Інституту світових релігій, який реалізувався в Берклі в 1994 році.

У 1990 році, на запрошення буддистів у кількох європейських країнах, Преподобний Майстер очолив велику делегацію в європейському турі Дхарми, добре знаючи, що через його погане здоров'я на той час труднощі подорожі скорочують його життя. Однак, як завжди, він вважав Дхарму важливішою за саме життя. Після повернення його здоров'я поступово погіршувалося, але, будучи досить хворим, він здійснив ще одну велику подорож, цього разу на Тайвань, у 1993 році.

У Лос-Анджелесі, 7 червня 1995 року у віці 77 років, Преподобний Майстер залишив цей світ. Коли він був живий, він нічого не жадав, не шукаючи ні слави, ні багатства, ні влади. Кожна його думка і кожна дія були заради принесення справжнього щастя всім живим істотам. Перед своїм відходом він залишив своїм учням останні настанови, що відображають його всежиттєву відданість безкорисливості та смиренню:

"Після мого відходу ви можете читати Аватамсака-сутру та ім'я Будди Амітабхи стільки днів, скільки забажаєте, можливо, сім днів або сорок дев'ять днів. Після кремації мого тіла розвійте всі мої останки в повітрі. Я не хочу, щоб ви робили ще щось. Не будуйте мені жодних пагод або пам'ятників.

Я прийшов у світ без нічого; коли я відходжу, я все ще нічого не хочу, і я не хочу залишати жодних слідів у світі. . . З порожнечі я прийшов; у порожнечу я повертаюся."

— Майстер Сюань Хуа